Шановні батьки!
Вас консультує психолог
Похвала Тетяна Валентинівна
• Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було«небагато —
лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах.Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
• Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий»,
«ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати:«Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».
• Повірте в
неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина,унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і
досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
• Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
• Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
• Не бійтеся
«залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
• Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення,
а не до покарання та осуду
Четвертий рік життя: психологічний портрет.
На четвертому році життя дитини відбуваються істотні зміни в її характері, перебігу психічних процесів, діяльності, стосунках з оточенням тощо. Це — період формування активного інтересу до людини та її взаємин з іншими. За перші три роки життя дитина проходить величезний шлях у своєму розвиткові і готова піднятися на новий щабель дитинства. Четвертий рік життя у періоді дошкільного віку називають молодшим дошкільним. Саме тут закладаються ті основи, які згодом визначатимуть рівень дошкільної зрілості дитини. Проте для цього дитина має пройти тривалий шлях у своєму розвиткові.
Особливості комунікативно-мовленнєвого розвитку
На четвертому році життя стрімко розвивається мовлення дитини, що проявляється в:
* збільшенні обсягу як пасивного, так і активного словникового запасу дитини (не лише кількості іменників та дієслів, а й інших частин мови);
* виявленні особливого інтересу і чутливості до слова (уважне прислуховування до нових слів, усвідомлення звукового складу мовлення та елементів граматичної будови);
* прагненні правильно вимовляти слова, вільно будувати прості речення.
У молодшому дошкільному віці для дитини вкрай важливо чути досконале мовлення дорослого — партнера по діяльності. Для дитини четвертого року життя легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене. Словесне мислення у неї ще не розвинене, вона не вміє виконувати завдання подумки (у внутрішньому плані). Звідси і виникає протиріччя між тим, що дитина робить у процесі розв’язання завдання, і тим, як вона пояснює свої дії.
Емоційна форма спілкування дитини з дорослим, що формується на першому році життя, не втрачає свого актуального значення для розвитку мовленнєвої діяльності впродовж усього дошкільного дитинства. Особливо актуальна ця форма спілкування і взаємодії в молодшому дошкільному віці, бо відбувається якісне ускладнення форм та способів комунікації, що супроводжує усі види діяльності дитини в дитячому садку та сім’ї.
Психічні досягнення емоційного контакту є такими:
¨ орієнтування на людину;
¨ комунікативна спрямованість;
¨ комунікативна активність;
¨ індивідуалізація і різноманітність експресивно-мімічних способів взаємодії.
Базові досягнення комунікативно-мовленнєвого розвитку особистості слід розглядати як вікову норму для дитини четвертого року життя, оскільки вони визначають подальший розвиток здатності дитини до:
¨ мовної взаємодії; співробітництва;
¨ міжособистісної координації дій у різноманітних ситуаціях життєдіяльності.
Характерною особливістю дитини молодшого дошкільного віку є поява нової форми спілкування з дорослим — пізнавальної, що розвивається у спільній з дорослим діяльності, зокрема у:
¨ грі;
¨ експериментуванні з предметами;
¨ конструюванні.
Особливості розвитку пізнавальної сфери
У процесі гри, малювання чи конструювання дитина ознайомлюється з властивостями предметів, розвиваються її сприймання, мислення, уява тощо. У молодшому дошкільному віці пізнавальний розвиток відбувається в таких напрямах:
¨ розширення способів і засобів орієнтування в навколишній дійсності;
¨ збагачення змісту уявлень і знань про навколишній світ.
Сенсорний розвиток
Основою розвитку відчуттів і сприймання у дитини є її дійові зв’язки з предметним світом, завдяки яким вдосконалюється аналітико-синтетична діяльність її аналізаторів. Ці зв’язки певною мірою скеровує дорослий. Дитина навчається більш тонко відчувати і розрізняти ознаки і властивості предметів і явищ. Це стосується усіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних. Розвивається предметне сприймання, на якому базується здатність дитини орієнтуватися в просторі предметного світу.
Здатність сприймати предмет як окрему цілісність зі своїми кольором, формою, величиною поступово формується в дитини на основі її досвіду оволодіння діями. Якщо на третьому році життя рука була провідним органом пізнання предметного світу, то в дошкільному віці око починає досліджувати об’єкт за допомогою схожих на ручні дії, але вже на відстані, тобто формуються перцептивні дії. У предмета з’являється своє «обличчя», а згодом і своє «ім’я» [слово-назва], що допомагають впізнати його серед інших, хоча слово- назву і предмет дитина ототожнює.
На четвертому році життя у дитини розвивається здатність:
¨ розрізняти предмети за зовнішніми ознаками;
¨ орієнтуватися в просторі, звуках, смаках, властивостях предметів на дотик;
¨ віднаходити такий самий предмет за визначеною ознакою — сенсорними еталонами кольору, форми, величини.
Дитина четвертого року життя дедалі досконаліше і точніше диференціює кольори за яскравістю і насиченістю. Розрізняти кольори їй значно простіше, аніж називати їх або відбирати за назвою. Найлегше дитина відбирає червоний колір, а найгірше — фіолетовий. Також вона погано розрізняє відтінки кольорів. Для неї вони ще не мають суттєвого значення. Та й колір в цілому не є для дитини четвертого року життя певним сигналом.
Навіть та дитина, яка розрізняє майже всі спектральні кольори і називає їх відтінки, під час розмальовування часто не надає значення кольоровим відтінкам. Вона може розфарбувати собаку або ведмедя синім кольором, а качку — червоним чи жовтим. І тільки запитання, чи буває синій собака, змушує дитину замислитися та змінити колір.
Отже, знаючи особливості сприймання кольорів дитиною, дорослий має стежити, наскільки правильно вона користується ними. Спонукаючи дитину критично подивитися на розмальовану нею картинку, дорослий привчає її відтворювати в пам’яті образи знайомих предметів і звертати увагу на зовнішній вигляд кожного з них, зокрема на колір. Поступово дитина починає помічати кольори та відтінки навколишніх предметів як певні сигнали.
Розвиток чутливості до кольорів, їх диференціювання тісно пов’язані з успіхами дитини в оволодінні назвами кольорів та використанням їх відтінків. Називання їх загострює й уточнює відчуття кольорів, їх розрізнення за якістю, яскравістю і насиченістю.
Впродовж четвертого року життя удосконалюється і диференціація форми предметів. Дитина здатна розпізнати відповідні форми в орнаменті, візерунках тощо. Допомагає дитині групувати її враження від навколишніх предметів, узагальнювати їх, осмислено сприймати ці предмети слово дорослого. Тому для розвитку сприймання важливо, щоб дорослий поєднував безпосереднє ознайомлення дитини з предметами з їх словесним позначенням, вживанням еталонних назв ознак предметів, допомагаючи засвоювати сенсорні еталони.
Розвиток наочно- дійового мислення |
Дитині четвертого року життя властиве наочно-дійове мислення. Вона розв’язує завдання в процесі виконання тих чи тих дій методом спроб та помилок. Тому те, що треба зробити, вона розуміє краще, коли дорослий супроводжує пояснення наочним показом дії, своїм прикладом її виконання. Словесні вказівки дорослого (придивіться, подумайте, як зробити краще), допомагають уникнути помилок, оскільки дитина ще не вміє обмірковувати послідовність дій, передбачати труднощі тощо.
У процесі подальшого виконання завдань дитина вже пригадує, які помилки зробила раніше, і не повторює їх. Правильне розв’язання певного завдання дитина може перенести на розв’язання нового аналогічного.
У період молодшого дошкільного віку в дитини розвиваються мисленнєві операції, зокрема:
Дитина молодшого дошкільного віку може добирати предмети чи їх зображення до вказаних дорослим узагальнюючих слів (посуд, іграшки), причому не тільки у вигляді практичної дії, а й у формі мовної дії.
Виконуючи операцію узагальнення, дитина часто допускає помилки (приблизно в половині випадків), але наприкінці четвертого року життя кількість помилок значно зменшується. У рамках знайомого матеріалу дитина здатна засвоїти класифікацію зі словесним узагальненням. На четвертому році життя вона може класифікувати предмети самостійно і при цьому не орієнтуватися на зовнішню схожість предметів, а групувати їх за функціональними ознаками (ведмедик, лялька, м’ячик — щоб гратися).
Особливості розвитку процесів пам’яті |
У молодшому дошкільному віці дитина накопичує досвід орієнтування в навколишньому середовищі. Завдяки цьому збагачується її пам’ять, яка характеризується мимовільністю та емоційною забарвленістю.
Дитина запам’ятовує те, що становить для неї безпосередній інтерес. Вона сама ще не ставить за мету щось запам’ятати, не вміє керувати процесами запам’ятовування і відтворення, особливо, якщо вимоги пригадати мають форму навчального завдання.
У дитини четвертого року життя домінує образна пам’ять: зорова, слухова, рухова. В цьому віці дитина з десяти запропонованих предметів (або їх зображення) може відтворити в середньому не більш ніж чотири. Ця обмеженість яскраво проявляється і в умовах запам’ятовування окремих слів. Дитина переважно запам’ятовує не більше ніж одне-два слова з десяти. Але яскраві, нові, незвичні предмети привертають увагу дитини й можуть залишити слід в її свідомості. Дитина краще запам’ятовує те, що:
¨ вражає її своєю яскравістю;
¨ може використовувати у своїх іграх, тобто те, чим вона може діяти.
Так, процесом запам’ятовування дорослі можуть керувати завдяки:
¨ використанню особливостей об’єктів в ігровій ситуації;
¨ залученню дитини до різних видів дитячої діяльності (малювання, конструювання, ліплення).
Це сприяє запам’ятовуванню властивостей предметів.
Розвиток репродуктивної уяви
У дитини четвертого року життя розвивається репродуктивна уява, тобто відтворювальна. Для створення уявного образу дитині буває достатньо найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає, і попереднім її досвідом. Жвавість уяви дитини проявляється втому, наскільки швидко вона входить у роль під час гри. Під керівництвом дорослого створені в уяві образи дитина реалізує в грі й продуктивних видах діяльності. Дитина четвертого року життя вже може фантазувати (наприклад, про майбутній подарунок на день народження), уявляти об’єкти, яких у її досвіді ще не було, на основі прочитаного може подумки відтворювати закриті частини предмета на основі тих частин, які перебувають у полі зору.
Уява є основною для розвитку знаково-символічної функції мислення як якісно нового досягнення в розумовому розвитку дитини. Завдяки засвоєнню різномодальних засобів (вербальних, сенсорних тощо) вона оволодіває знаково-символічними системами в різних видах діяльності, зокрема в:
ігровій — застосовується об’єктна заміщуваність (паличка може бути ложечкою, кубик — стільчиком), відтворюються стосунки між людьми (взяття ролі на себе);
зображувальній — це перші спроби побудувати систему просторових координат, яка організовує створену на папері картину світу. Це поділ аркуша паперу на верх, середину і низ та відображення об’єктів на середині аркуша, упізнавання (круг — сонечко) і засвоєння графічних штампів (лінія землі — лінія блакитного або зеленого кольору чи набір вертикальних рисочок-травинок; лінія неба — лінія синього кольору або горизонтальний ряд із сонця, хмаринок, пташок чи місця і зірок);
мовленнєвій — швидше, ніж в інших видах діяльності, виділяються різні категорії того, що заміщується (об’єкти, дії, якості, відношення) і фіксуються різними мовними елементами — словами, реченнями. Образи уяви у молодшого дошкільника надзвичайно яскраві, емоційно забарвлені. Тому дитина часто не може відокремити створені уявою образи від справжніх. Це накладає велику відповідальність на дорослих, зокрема у виборі казок, методів впливу на дитину тощо. «Якщо няня читає маленькій дитині про страшного сірого вовка, маленька дитина бачить страшного сірого вовка», — зазначав Іван Сєчєнов. Проте сьогодні погрози і залякування стали чи не єдиним засобом спілкування з дитиною.
Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність
Важливе значення для розвитку дитини має сюжетно-рольова гра, під час якої вона бере на себе певну роль і підпорядковує їй свою поведінку. Сюжетно-рольова гра є провідною діяльністю у дошкільному віці. Вона наближає дитину до світу дорослих, моделюючи відповідні стосунки.
У сюжетно-рольовій грі впродовж четвертого року життя дитина:
опановує основні ігрові вміння. З’являються уявні предметно-ігрові дії, вони все більше узагальнюються, наповнюються жестами і словом;
створює умовну ситуацію і діє в її межах; використовує предмети-замінники;
оволодіває рольовими діями.
Спільні ігри у молодших дошкільників переважають над індивідуальними та «іграми поруч», проте достатньої погодженості між учасниками ще немає і тривалість гри невелика.
Сюжети ігор в цьому віці постійно змінюються. Варто дитині побачити, як хтось з ровесників грається з якоюсь іграшкою, або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали ялинку чи «навантажували дрова» на машину або якусь іншу дію, як вона припиняє розпочату гру і швидко забуває, у що гралася. Гра йде стрибкоподібно, один сюжет швидко змінюється на інший. В іграх яскраво проявляється нестійкість уваги дитини, її підвищена емоційна збудженість.
Навколишнє життя відтворюється в іграх нероздільно. Наприклад, зображуючи літак, дитина сидить на кубиках, тримає в руках ще один кубик та «гуде». Так злилися в одне образ літака, образ пілота, його дії та звук мотора. Так і не зрозуміло, що дитина відтворює у своїй грі. Така злитість образів у грі властива дитині також в інших видах діяльності, наприклад під час відтворення складних сюжетів малюнка або розповіді про щось.
Спільні дії дорослого з дитиною є основною умовою розвитку сюжетно-рольової гри. Дорослий демонструє дитині можливості перевтілення, беручи на себе роль рівноправного партнера по грі. Важливо, щоб дитина мала повну свободу власної ініціативи. Аби зберегти свій задум і успішно його реалізувати, дитина четвертого року життя потребує зовнішньої підтримки, контролю, застосування стимулювальних засобів. Це досягається шляхом перевтілення в ігровий образ, де поведінка регулюється роллю, яку взяла на себе дитина, і підтримується партнерами по грі.
Становлення самооцінки
Становлення образу Я дитини відбувається в процесі спілкування з іншими людьми та за сприятливих умов виховання, коли дорослі й однолітки доброзичливо ставляться до дитини, задовольняється її потреба у визнанні, позитивній оцінці. Негативний досвід спілкування спричиняє агресію, невпевненість у собі, замкнутість.
Здебільшого самооцінка чотирирічної дитини є суб’єктивною і завищеною. Вона привласнює всі позитивні та схвалювані дорослими якості, іноді навіть без розуміння їх змісту («Я сильний!», «Я сміливий!»). Завищена оцінка своєї особистості для маленької дитини є природним і закономірним явищем, своєрідним механізмом «особистісного захисту» тоді, коли хтось негативно оцінює її особистісні якості («злий, жадібний») або порівнює її поведінку з поведінкою іншої дитини.
Дорослий має підтримувати високу самооцінку дитини («Я хороший!»), їй обов’язково потрібні похвала і позитивна оцінка. При цьому варто висловлювати позитивні почуття («Я радий, що ти послухав мене і прийшов додому», «Я вдячна, що ти допомогла мені полити квіти»).
Якщо поведінка дитини спричиняє негативні переживання дорослого, треба повідомити їй про це («Мені неприємно, коли ти мене не слухаєш»). Для кращого розуміння дитиною себе і дорослого необхідно не лише розповісти їй про переживання дорослого, а й «озвучити» її власні почуття, показати готовність розділити їх («Я розумію, що тобі складно дістати м’ячик, але ж на прогулянці тобі захочеться ним погратися»; «Ти сумуєш за мамою, а твоя лялька сумує за тобою. Підемо пограємося з нею…»).
Під час обговорення поведінки дитини доцільно оцінювати не її особистість в цілому («ввічливий, добрий, лінивий»), а її конкретні дії та вчинки («Ти вчинила неввічливо. Привітайся з Оленкою». Не можна говорити: «Ти погана, не привіталася»). Досягнення і вчинки дитини варто порівнювати не з досягненнями інших дітей, а лише з її власними успіхами і невдачами («Сьогодні не вийшло. Не в усіх одразу виходить. Завтра ти постараєшся і намалюєш сонечко краще»).
Особливості розвитку довільності
Четвертий рік життя є початковим етапом розвитку довільності дитини — довільності її поведінки, діяльності та психічних процесів.
Емоційність дитини
Характерною особливістю дитини молодшого дошкільного віку є значна емоційна збудливість, нестриманість і нестійкість ЇЇ емоцій. Емоції не тільки швидко виникають, а й швидко минають, змінюються на протилежні. Стан радості легко переходить у смуток і навпаки (ще не висохли сльози, а дитина вже безтурботно та весело грається). Дитина афективно реагує на ті події в своєму житті, що обмежують її імпульсивні бажання і прагнення. Тому потрібний особливий педагогічний такт, щоб відвернути дитячу увагу від недозволеного бажаного і перек
лючити на те, що можна робити в подібній ситуації.
Розвиток уваги
Увагу молодшого дошкільника привертає все нове, яскраве і цікаве. У молодшому дошкільному віці увага дитини має такі особливості:
* підвищення стійкості мимовільної уваги;
* збільшення обсягу уваги.
Слово дорослого в молодшому дошкільному віці є засобом підтримання уваги дитини. Процес іде від мовних вказівок — на що саме слід звернути увагу — до виявлення бажання самою дитиною.
Гра та продуктивні види діяльності як засіб розвитку довільності
У дитини четвертого року життя поведінка має здебільшого імпульсивний, мимовільний характер, дії дитини безпосередньо спрямовуються її інтересами. Проте саме в цей період поступово формуються перші довільні дії, мета і мотив яких не збігаються. Однак самостійне виконання довільних дій можливе лише за умови, коли дія нескладна, а мотив близький до мети, тобто підтримується безпосереднім ігровим інтересом дитини. Наприклад, дитина може готувати іграшки для майбутньої гри. Цілеспрямований характер дій дитини є найважливішою ознакою четвертого року життя. У різних видах діяльності — грі, малюванні, конструюванні, а також у повсякденній поведінці — дитина починає діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійкість уваги це не завжди їй вдається. В ігровій, зображувальній та конструктивній діяльності вона може чітко висловити своє бажання й словесно визначити мету своїх дій. Наприклад, виймати кубики з коробки і казати, що будуватиме башту. Однак визначення певної мети в цьому віці означає не уявлення про кінцевий результат, а лише усвідомлення дитиною свого бажання. Здебільшого самостійна реалізація дитиною поставленої мети пов’язана із труднощами. Часто зовнішні обставини відволікають її, а перші невдачі змушують змінити задум чи відмовитися від нього.
Дитина може гратися тривалий час (15 хвилин) не зупиняючись. Але ці успіхи властиві лише для ігрової діяльності, в інших видах діяльності дитина ще не здатна довго утримувати увагу особливо під час одноманітних дій. У цьому віці здатність до саморегуляції розвинена не повністю. Однак, граючись у пілота або міліціонера, лікаря або продавця, дитина опиняється в умовах, які зовнішньо її обмежують. Граючись, вона прагне бути певним персонажем і вимушена стримувати себе тією роллю, якої вимагає гра і саме так дитина вправляється у вольовій витримці. У зображувальній діяльності і конструюванні дитина переходить до обдуманого зображення предметів, хоча засоби реалізації задуму ще недосконалі. У малюванні можливості дитини починають визначати графічні образи, уявлення про те, яким зображуваний предмет має бути на папері. Поступово кількість графічних образів зростає, відповідно розширюється і діапазон зображуваних предметів.
Керування діями дитини
Доки в дитини не розвинена довільна поведінка, потрібно допомагати їй керувати собою. Необхідно обов’язково підтримати готовність дитини самостійно взятися за справу, допомогти їй з успіхом завершити розпочате. Це — запорука її майбутньої ініціативності та самостійності. Дорослий безпосередньо керує діями дитини за допомогою вказівок до кожного етапу дії, заохочень, підбадьорень. Поділ дій на послідовні ланки, нагадування способів виконання завдання допомагає дитині організовувати свої дії.
Успішність виконання дитиною довільних рухів забезпечує їх показ дорослим у поєднанні з прямим заохоченням до активного наслідування і відтворення. Лише на основі спільних дій з дорослими у дитини розвивається вміння самостійно доводити розпочату справу до кінця.
Поступово, під час оволодіння технікою дій, дитина стає сміливішою та самостійнішою. Цьому сприяє повсякденна практика. У чотири роки дитина вже може багато чого зробити сама, не чекаючи і не вимагаючи допомоги з боку дорослого.
ІСТЕРИКИ. СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ
1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.
Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.
2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!
3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.
4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.
5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.
6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.
7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.
8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.
9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини,навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.
10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.
11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!
12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.
Правила для батьків
1. Поважати людську гідність і професійну честь працівників закладу. Виявляти до вихователів повагу, особливо в присутності дитини.
2. Поважати гідність своєї дитини та гідність інших дітей групи.
3. Виконувати рекомендації педагогічних та медичних працівників закладу стосовно розвитку, виховання, навчання та зміцнення здоров’я дитини.
4. Своєчасно приводити дитину до ДНЗ.
5. Якщо Ви запізнилися на ранкову гімнастику, вам слід дочекатися, коли діти вашої групи повернуться з ранкової гімнастики і передати дитину вихователю. Неприпустимо залишати дитину саму у приймальній кімнаті групи.
6. Приводити дитину в ДНЗ в чистому одязі, у взутті, що відповідає розміру ноги дитини та санітарно-гігієнічним вимогам.
7. Приводити в ДНЗ здорову дитину, повідомляти вихователям про її самопочуття вдома та незвичайні випадки (падіння, ушкодження,скарги на погане самопочуття).
8. Своєчасно повідомляти адміністрацію закладу про хворобу дитини та інші причини її відсутності в ДНЗ за телефоном :
9. Вихователь зобов’язаний щодня оглянути дитину з метою своєчасного виявлення ознак хвороб ( сипу, розчосу,загноєння очей і т.п.), нездужання (головний біль,хворе горло, слинотеча та ін.), тілесних ушкоджень (синьці, подряпини, гулі тощо).
10. Якщо під час ранкового прийому в ДНЗ у дитини виявлено ознаки хвороби, батьки зобов’язані звернутися до лікаря за консультацією або медичною допомогою.
11. Батьки, або особи,що за їх дорученням приводять дитину в дошкільний заклад, мають передати дитину вихователю або тому працівникові ДНЗ, який приймає дітей в цей час. Неприпустимо відправляти дитину до ДНЗ саму, без супроводу дорослого. Увечері при залишенні дітьми ДНЗ вихователь зобов’язаний передати дитину батькам або іншій особі,що прийшла за нею за їх дорученням.
12. Батькам варто заздалегідь домовитися з вихователем щодо тих осіб, яким вони доручають забрати дитину з дошкільного закладу. В окремих випадках таке доручення оформляється письмово.
13. Вихователь не має права віддавати дітей з дошкільного закладу неповнолітнім дітям, батькам у нетверезому стані.
14. Своєчасно вносити встановлену плату за харчування дитини.
15. Брати участь в усіх батьківських зборах та відвідувати всі просвітницькі заходи, що проводяться в закладі, в групі. Приймати активну участь в житті закладу.
16. Вихователь не несе відповідальності за збереження прикрас (золото, і т.п.).
Сучасний інформаційний простір , у якому існує людина , став одним з основних чинників , що загрожують її психічному здоров`ю. Йдеться вже не про психологічний комфорт, у якому мають потребу і діти, і дорослі, а про психологічну безпеку. Суспільство потребує своєрідної системи профілактики і захисту від сучасних небезпечних для життя і здоров’я інформаційних впливів.
В умовах тотальної інформатизації суспільства інформаційний вплив на особистість набуває глобальних масштабів. Культ жорстокості, що нині пропагується у засобах масової інформації, особливо на телебаченні та комп’ютерних мережах, призводить до неусвідомленого бажання наслідувати його, сприяє закріпленню подібних стереотипів поводження у власних звичках і способі життя, знижує рівень граничних обмежень і правових заборон, сприяє появі негативних норм поведінки у суспільстві, що у свою чергу, відкриває шлях до втрати морально-ціннісних установок, до правопорушень.
Вікові особливості розвитку дітей.
Те, що розвиток як фізичний, так і розумовий тісно пов'язаний з віком, розуміли ще в глибоку старовину. Ця істина, вочевидь, не вимагала особливих доказів: більше прожила людина на світі - стала вищою на зріст і міцніше тілом, з віком приходить мудрість, накопичується досвід, збільшується обсяг знань.
Кожному віку відповідає свій рівень фізичного, психічного і соціального розвитку. Зрозуміло, ця відповідність справедлива лише загалом і в цілому, але розвиток конкретної людини може відхилятися в ту або іншу сторону.Для правильного управління процесами розвитку педагоги вже у далекому минулому робили спроби класифікувати періоди людського життя, знання яких несе важливу інформацію. Є цілий ряд розробок періодизації розвитку, у теоретичні тонкощі яких заглянемо пізніше.
Періодизація ґрунтується на виділенні вікових особливостей.
Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо-фізіологічні і психічні якості. Оскільки біологічний і духовний розвиток людини тісно пов'язаний між собою, то відповідні вікові зміни настають і в психічній сфері. Хоча вони відбуваються не у такому строгому порядку, як біологічне, соціальне дозрівання, все ж таки можна простежити вікову динаміку духовного розвитку особи. Що служить природною основою для виділення послідовних етапів людського розвитку і складання вікової періодизації.
Повна періодизації розвитку охоплює все людське життя з найбільш характерними стадіями, а неповна (часткова, урізана) - лише ту частину життя і розвитку, яка цікавить певну наукову область. Для педагогіки школи найбільший інтерес представляє періодизація, що охоплює життя і розвиток індивіда шкільного віку.
У сучасній науці прийняті наступні періодизації дитячого віку:
Психологічна | Педагогічна |
---|---|
Пренатальний період | Дитинство (1 рік життя) |
Період новонародженості (до 6 тижнів життя) | Переддошкільний вік (від 1 до 3 років) |
Грудний період (до 1 року) | Дошкільний вік (від 3 до 6 років): |
Повзунковий вік (1-3 роки) | Молодший дошкільний вік (3-4 роки) |
Дошкільний вік (3 - 6 років) |
Середній дошкільний вік (4 - 5 років) Старший дошкільний вік (5 - 6 років). |
Шкільний вік (6-11 років) | Молодший шкільний вік (6-10 років) |
Пубертатний період (11-15 років) | Середній шкільний вік (10 - 15 років) |
Юнацький період (15-20 років) | Старший шкільний вік (15-18 років) |
Адаптація дитини до умов ДНЗ.
Дитина приходить у ДНЗ, адаптація його до умов дитячого садку протікає часом дуже болісно. Відбувається серйозна перебудова всіх його систем і відносин з оточуючими людьми, перебудова звичних форм життя. Ця різка зміна умов може супроводжуватися важкими переживаннями, зниженням мовної та ігрової активності й нерідко позначається на здоров'я дитини.
Проблема адаптації - це проблема в основному дітей 3-го й 4-го року життя, тому що більшість дітей приходять в дитсадок саме в цьому віці. Найчастіше, проблеми адаптації, пов'язані з невідповідністю особливостей нових вимог характеристикам дітей групи за різними показниками, наприклад по випередженню рівня розвитку пізнавальної сфери й відставанню в сформованості необхідних культурно-гігієнічних навичок і навпаки.
Вередування в період адаптації.
Вередлива дитина - джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають контактувати однолітки. До того ж таке явище, як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Батькам і педагогам важливо знати, якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.
В українському педагогічному словнику вередливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необґрунтованому оперуванні вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму.
Фізіологічні причини є об'єктивними.
До них можна віднести:
-Адаптаційний період, різка зміна звичного стереотипу життя
-Негативні впливи на нервову систему дитини захворювань, перенесених матір'ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період категорії ліків
-Ускладнені пологи, зокрема застосування щипців
- Захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиками, застосування наркозу
- Незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале)
- Перевтома, виснаження нервової системи та всього організму
- Спадкова нервозність
-Нетривалий фізіологічний дискомфорт
Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів, в період адаптації до нового режиму, нових умов життя найчастіше, коли дитина починає відвідувати дитсадок, коли повертається в дитсадок після тривалих вихідних, це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. В даному разі причина вередливості - перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесеним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи. Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження і розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу.
Нервозність, успадкована від батьків - небезпека подвійна, оскільки в таких сім'ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривожність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці.
У здорової дитини капризування може бути пов'язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратливість. Тож досить нагодувати дитину - і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.
З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд " гостросюжетних " мультфільмів, завелика кількість яскравих малюнків на виставці тощо, забирають у малюка багато енергії. А це призводить до нервового виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації - покласти дитину спати.
Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і без необхідності тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою. Причинами роздратування можуть також бути теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо. Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина вередує, й усунути або принаймні пом'якшити дію об'єктивних чинників.
Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфортом, - нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте, якщо дозволити йому укорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися з цим буде надзвичайно складно.
Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:
-Копіювання поведінки іншої людини
-Неправильна спрямованість родинного виховання
-Тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами
- Невміння розподілити час та організувати своє дозвілля
- Відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації
- Прагнення привернути до себе увагу
- Спроба розважитися.
Найлегше усунути вередливість, що виникла як наслідок копіювання поведінки іншої особи. Це відбувається, коли в дитини не сформовано критичне ставлення до власних і чужих дій, а натомість дуже розвинена схильність запозичувати, привласнювати елементи поведінки інших людей, які їх чимось приваблюють. У цьому разі досить провести з малюком роз'яснювальну роботу.
Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі турботливі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю раптом виконують не відразу або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу й вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Кожний малюк повинен знати не лише права, а й обов'язки, а отже, має звикати до періодичних вмотивованих відмов на деякі свої прохання. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.
На формування хибного стилю виховання в сім'ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від усього складного чи небезпечного. Намагаючись компенсувати фізичні страждання, відсутність товариства однолітків, хвору чи хворобливу дитину оточують надмірною турботою, виконуючи кожне її бажання. Поступово дитина починає сприймати свій стан як привілей, а іноді навіть вдається до симуляції, щоб його не втратити. Важливо, щоб батьки і педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини.
Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами. Прагнення різних учителів гімназій і ліцеїв навчати дітей, спираючись на "зону найближчого розвитку " (за Л.С. Виготським), як і бажання батьків виховати дітей вундеркіндами, повинно бути в розумних межах. Небезпечно позбавляти малят радощів дитинства, бо все це позначатиметься на їхньому здоров'ї.
Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже, нервує і вередує, набридає дорослим своїми примхами, отже малюк, не здатний організувати своє дозвілля. Структурування навчального часу та організація дозвілля - серйозна проблема у виховній практиці.
Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктивного способу самоствердження в сім'ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Іноді ж досить порадити малюкові прийнятний для нього спосіб ствердження власного "я", спрямувати його на конструктивну діяльність, і проблема зникає автоматично.
Отже, і в сім'ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання - допомогти дитині знайти себе.
Вередування дитини може бути способом привернути до себе увагу дорослих членів сім'ї, якщо особисті турботи поглинають увесь їхній час. Батькам варто частіше замислюватися над розподілом свого часу. До цієї ж категорії примх належить капризування через ревнощі дитини до брата чи сестри, яким дорослі, на її думку, приділяють більше уваги. У цьому разі батьки повинні подумати про усунення конкуренції за право на увагу. Причини тут можуть бути різні, тому єдиного рецепта розв'язання подібної проблеми не існує. Дитина може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. При цьому малюка не обходить, які наслідки - позитивні чи негативні - спричиняють його дії.
Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.
Хвороба малюка.
Дитина вперше почала відвідувати дитячий садок, і щойно настали перші осінні холоди, а багато дітей відразу ж почали хворіти. Та нікуди від дитячих недуг не подітися. Мамам залишається лише терпляче та з гідністю переживати всі недуги малюка, залишатися бадьорими, морально підтримувати і малюка, і решту рідних. Але багатьом це не завжди вдається? Адже тривога за здоров'я, і навіть, життя малюка інколи не відпускає тоді, коли дитина не хворіє. Мамі слід знати, що підвищена материнська тривожність може серйозно зашкодити маленькому хворому.
За довготривалими спостереженнями на 7-10 день початку відвідування дитиною дитсадка малюк хворіє на застудні захворювання, стривожені батьки звертаються до вихователів та практичного психолога з запитаннями: як урізноманітнити діяльність дитини в період хвороби і забезпечити спокій малюка протягом дня не розпестивши його, як організувати виховну діяльність не перериваючи процес адаптації?